Чуттєва поезія » Медитативні – Spiritual

Пух тополиний

Валерія — Mon, 14 Jun 2021 10:58:14 +0000

Пух тополиний на вулицях червня
посилив 3d ефект.
До захвату, до благоговіння, до
параду планет!

Троянда всміхається кільцям Сатурна,
Меркурій упав в лопухи.
На вулицях червня поп і ноктюрни
з-під струн лабухів.

…Ресторанний музика у снах цього червня
злітав уздовж струн.
Блакитним плафоном над головою
висів Нептун.

Венера гула перехожим у серце
тихим диджереду.
Надвечір у парку пух мерехтить; й вони
сповільняли ходу.

XIII. Sonett

Валерія — Wed, 18 Mar 2020 08:49:35 +0000

Voller Apfel, Birne und Banane,
Stachelbeere… Alles dieses spricht
Tod und Leben in den Mund… Ich ahne…
Lest es einem Kind vom Angesicht,

wenn es sie erschmeckt. Dies kommt von weit.
Wird euch langsam namenlos im Munde?
Wo sonst Worte waren, fließen Funde,
aus dem Fruchtfleisch überrascht befreit.

Wagt zu sagen, was ihr Apfel nennt.
Diese Süße, die sich erst verdichtet,
um, im Schmecken leise aufgerichtet,

klar zu werden, wach und transparent,
doppeldeutig, sonnig, erdig, hiesig -:
O Erfahrung, Fühlung, Freude -, riesig!

©Rainer Maria Rilke, 1922

Пелюстки перших вишень…

Валерія — Sun, 21 Apr 2019 11:51:37 +0000

Пелюстки перших вишень кружляють поміж світами.

З тонких планів пірнають в матерію,

пестять бджіл, розтають…

Наші ролі у квітнево-пасхальних містеріях

пелюстками занесено. А повторно душі не дають

ні сценарій, ані помочей з будки суфлера.

Суфлер відійшов.

Перекур. До нового пришестя.

І – хіба що розчуєш, як щось путнє кричать з галереї

гаутами чи лами – зостається лиш, попри серця

ледь стерпний подекуди біль, імпровізувати!

І залитися сміхом, коли врешті збагнеш,

що й гукав Гаутама:

імпровізуй! Ти вже знаєш чи_я_ти.

Пелюстки перших вишень кружляють поміж світами…

Коли замислив він тебе

Валерія — Tue, 26 Feb 2019 16:39:55 +0000

За  гранню  доброго  і  злого,  де  позавидимість  гуде,
люблю  раптову  примху  Бога,  коли  замислив  він  тебе,
бо  так  бродив  у  нім  неспокій,  піймавши  ум  його  сильцем,
що  сотворив він хмарний  профіль  напівуламком-олівцем.

Він  гуркотів,  дощами  крапав,  жалями  зливи  обливавсь,
сміявся  він  і  гірко  плакав,  і  без  надії  сподівавсь;
струмки  з  вершин  спадали  шпарко,  і  гори  кидались  у  них,
злітали  гейзери  у  парках  в  кошлатих  шапках  парових.

І  у    потугах  верхолазів,  у  тім,  що  сталось  і  гряде,
він  малював  тебе  в  екстазі  в  надії  виразить  себе
і  розділить  самотність  Бога…  Коли  ж  йому  забракло  сил,
він  безборонного,  тремкого  тебе  в  долину  опустив,

де часу рухаються жорна, і погляд в небо – тільки мить,
де необхідність невідпорна і де любов не захистить…

ПЕРЛИНА. ЗРОСТАННЯ

Валерія — Sat, 11 Aug 2018 19:24:35 +0000

Рости – це боляче, аж до млості,
Мов лежати на лез перетині,
Коли у шкіру впираються кості
І розтягують її зсередини.
Ставати більшим від себе самого,
Наче перлина в замкненій мушлі,
Обростати ласкою Бога,
Яка з нутра рости змушує.
Це ніби прийти до квітучого саду
В бажанні зловити смаки і пахощі,
Вдихнути собі весняні принади,
Очима ввібрати барвисті радощі, –
І раптом уздріти в саду Господаря,
Прекраснішого за сонми ангелів,
Усіх квіток і дерев володаря,
Оспіваного в рядках Євангелій,
І зрозуміти, що все навколо:
Шовк пелюсток, тичинок золотце –
Це твоїм не буде ніколи,
Бо це – Йому, Його, для Нього це.
Для Нього – кульбаби жовтими латками,
Для Нього – срібло роси на осонні.
А ти – землинка під Його п’яткою,
Ти – піщинка на Його долоні.
Навколо піщинки долоні ті стуляться
(Перламутрові в Нього руки),
І, опинившись між двома стулками,
Теплими після морозу розлуки,
Сховавшись у мушлі Його любові,
В перламутрі її обкатана,
Піщинка зросте в перлину поволі –
З цінністю із багатьма каратами.
Але, щоб такою піщинкою стати,
Яка на долоні Його поміститься,
Як же трудно себе забувати
І поступатися Йому місцем,
Сходити з ролі земного пупа,
Відсікати все зайве без міри,
Скам’янілу свою шкаралупу,
Що вросла у саму шкіру,
Обтесати об рифи і скелі,
Обточити себе так гладенько,
Щоб з володаря гір і пустель
Виростати в піщинку маленьку.

Я только лишь в детстве…

Валерія — Sat, 07 Oct 2017 14:39:13 +0000

Я только лишь в детстве не знала,
Как тяжко быть очень большой,
Обычною и небывалой,
Для всех непонятной душой.
Как тяжко быть вечно в ответе
За всех. – Ни одно существо
Не вчуже. – Ведь все мои дети,
А старше меня – никого.

Aus dem “Das Buch vom mönchischen Leben”

Валерія — Sun, 10 Sep 2017 10:57:08 +0000

Wir dürfen dich nicht eigenmächtig malen,
du Dämmernde, aus der der Morgen stieg.
Wir holen aus den alten Farbenschalen
die gleichen Striche und die gleichen Strahlen,
mit denen dich der Heilige verschwieg.

Wir bauen Bilder vor dir auf wie Wände;
so daß schon tausend Mauern um dich stehn.
Denn dich verhüllen unsre frommen Hände,
sooft dich unsre Herzen offen sehn.

Дитя моё, подними голову

Валерія — Thu, 07 Sep 2017 20:33:08 +0000

Дитя моё, подними голову.
Не смотри на меня с такой надеждой.
Я просто женщина.
Это не я создала этот мир для тебя.
Я лишь оказалась тут раньше.
Это не я создала тебя.
Я была лишь дорогой, лестницей,
по которой ты сошла в мир.
Не верь мне больше, чем себе.
Всё, что я расскажу тебе – это про меня.
В этом моя боль и моя радость.
В моих словах мои вызовы и мои задачи.
У тебя – другие!
Я не знаю ответов
на твои главные вопросы.
Потому что это ТЫ пришла за ними.
Ищи их без меня.
Если тебе покажется,
что я не справляюсь
и ты попробуешь заменить меня,
поиграть в эту игру с другими актёрами –
помни, это тупик.
Потому что ищешь ты не меня.
Ты пришла за собой.
Умеющей слышать.
Слушай себя, Дитя моё!
Расправь плечи,
подними голову –
сбрось всё, что давит.
Своя ноша легка,
а чужая тебе ни к чему.
Дыши глубоко
и выбирай направления.
Те, что звучат в душе мелодией,
тонкой как ниточка,
но прочной от своей правильности.
Не выпускай эту нить,
потеряв — ищи в тишине.
Помни, что верность мелодии
знает только один человек на земле –
ты сама.
Это ваша сокровенная тайна –
тебя и Источника Пути,
откуда всё начиналось.
Я поддержу тебя только
в начале твоего движения,
но этого достаточно.

С любовью и уважением к ТВОЕЙ ОТДЕЛЬНОСТИ,
твоя мама.

P.S. Оттолкнись от моей любви и всплывай, Дитя моё!
Тебе – вперёд!

Вера, любовь и надежда / Love, Faith and Hope

Валерія — Tue, 25 Jul 2017 20:41:55 +0000

Вера сознания есть свобода,
Вера чувства есть слабость,
Вера тела есть глупость.

Любовь сознания вызывает то же самое в ответ,
Любовь чувства вызывает противное,
Любовь тела зависит только от типности и полюсности.

Faith of consciousness is freedom.
Faith of feeling is weakness.
Faith of body is stupidity.

Conscious love evokes the same in response.
Emotional love evokes the opposite.
Physical love depends on type and polarity.

Сатори

Валерія — Wed, 05 Apr 2017 19:58:56 +0000

“Мы – духовные сущности, переживающие человеческий опыт…” (Колин Типпинг)

…И мы выбирали – когда случимся там, на Земле, обретая тело, и Бог смеялся – светло, лучисто и провожал нас – святых и чистых, и мы покидали его пределы, и мы рождались, почти не помня, и подрастали, уже не зная, что все пришли из его ладоней, что мы сейчас не плывем, а тонем, и где-то ждет нас ладья резная, и мы играли – взахлеб, как дети, смеялись, плакали – все по кругу, мы шли по этой чужой планете, и день был радостен, свеж и светел – и мы встречали тогда друг друга, и нам казалось, что мы знакомы – гораздо раньше, сильней и дольше, и в каждом светится часть другого, и снилось – в облаке васильковом мы просто капли в Его ладошке, и снилось – нас отпускают в утро, чтоб мы, пройдя этот путь, вернулись, и все течет – неизменно, мудро, и мы обязаны всем кому-то, кого забыли, когда проснулись. И день за днем мы идем по следу, мы просим зрелищ, любви, участья, мы войны тьмы и адепты света, и каждый думает, что за это он наконец-то получит счастье. А мир не делится и не бьется, и дуализм – всего лишь шутка, и если вспомнить, то все дается, и в нас заложены тьма и солнце, рассвет и сумерки – в промежутках, нам все дано – испытать на прочность, найти ответы, открыть законы – мы сами выбрали – это точно, и Бог лукаво сказал – “как хочешь”, сгущая атомы и нейтроны. И мы хотели – страдать и верить, по локоть – в кровь, по колено – в море, и после ран, катастроф, истерик, однажды выйдя на сонный берег, мы получали свое сатори. И Бог смеялся – светло и звонко, и мы смеялись, каноны руша, а мир – программа, игра – и только, и рядом истины нет – поскольку она заложена в наших душах.