Ні

Валерія — Mon, 30 Jan 2012 10:09:11 +0000

Більше за все на світі
я боюся свого «ні».
Точніше боюся,
що воно заплутається в роті,
як плуталися язики
у проникливих поцілунках.
Розчиниться в слині,
як розчинялися сльози,
коли практика кохання
ставала надто відвертою.
Зависне під піднебінням,
як гелієва кулька,
і лоскотатиме його,
як лоскотала металевим присмаком
твоя присутність.
Що моє «ні»
западе в найменшу кісточку,
можливо середнього вуха
чи стопи,
куди раніше западали
солодкі крихти
знаних з тобою розкошей,
та ці шпарини давно вже пустують.

Ти не зупинишся, не заглянеш в очі,
не скажеш: «Я прийняв би твоє ні»,
і тим більше – «Я відчув твоє ні».

Так не_мудрий і не_смілива
Не даруватимуть одне одному
Нічого.

Доки одного дня
найменша кісточка
не прогорить в мені як ґніт –
волокно за волокном –
висушуючи всі сльози,
роз’єднуючи всі поцілунки,
і кінець кінцем
не посміхнеться тобі
чужим, але достобіса веселим
Роджером.

Чуттєва поезія » ґніт

Ні