Чуттєва поезія » губи

Двое идут

Валерія — Thu, 13 Dec 2012 12:11:31 +0000

Кружится, мчится Земшар —
в зоне огня.
Возле меня бег пар,
возле меня,
возле меня блеск глаз,
губ зов,
жизнь начинает свой сказ
с азов.

Двое идут — шаг в шаг,
дух в дух;
трепет в сердцах, лепет в ушах
их двух.
Этот мальчонка был год назад
безус;
нынче глаза его жаром горят
безумств.
Эта девчурка играла вчера
с мячом;
нынче плечо ей равнять пора
с плечом.

Первый снежок, первый дружок
двойник.
Как он взглянул — будто ожог
проник!
Снег, а вокруг них — соловьи,
перепела;
пальцы его в пальцы свои
переплела.

Стелят не сумерки, а васильки
им путь,
и не снежинки, а мотыльки —
на грудь.
«Не зазнобила бы без привычки
ты рук!»
Их, согревая без рукавички,
сжал друг.
«Ну и тихоня, ну и чудила,
тем — люб!
Как бы с тобою не застудила
я губ!»

Кружится, вьётся Земшар,
всё изменя.
Возле меня щёк жар,
возле меня,
возле меня блеск глаз,
губ зов,
жизнь повторяет давний рассказ
с азов!
© Асеев Николай

Возвращение

Валерія — Wed, 09 May 2012 10:57:02 +0000

Если губы твои я знаю только по голосу,
груди – только по зелёному и оранжевому цвету блузок,
то чем же мне хвастаться:
ты для меня не больше, чем красота тени, проходящей
по воде.
Я храню в памяти жесты, гримаску недовольства,
которая делала меня таким счастливым, эту привычку
уходить в себя, недвижный изгиб
мраморной статуи.
От тебя мне осталось не так уж и много.
А ещё твои рассуждения, вспышки гнева, теории,
имена братьев и сестёр,
почтовый адрес и телефон,
пять фотографий, дезодорант,
прикосновение маленьких рук там, где я прячу целый мир,
но об этом никто не догадывается.
Всё это я несу без усилий, понемногу теряя на ходу.
Я не питаю бесполезных иллюзий о непреходящем,
лучше уж переходить мосты, нести тебя
в обеих руках,
по кусочку отрывая от воспоминания,
бросая его голубям и верным
воробьям – пусть клюют,
воркуя, чирикая, хлопая крыльями
© Julio Cort?zar

підготовка

Валерія — Mon, 23 Jan 2012 17:07:08 +0000

я подарую своє тіло тобі
тільки завтра
коли воно обросте знову
мохом жіночного запаху
теоретично звабливішого
за огіркову свіжість

тільки завтра
коли ніжний жовток
шкіри голеної
не ховатиметься під перепелиною
шкаралупою подразнення

коли запах крові вчуватиметься
вже тільки від покусаних
в очікуванні твого тепла губів

коли вже чистота не така блискуча
щоби бути чеснотою
не така молочна
щоби перебити іншу спрагу іншого рота

якщо ж ти прийдеш сьогодні
ми цілуватимемо одне одному плечі
прапори незайманості

а якщо все піде не за планом
то понесемо під доглянутими
нігтьовими пластинами
маленьких ластівок бруду
здряпаних зі взаємних спин
кожен до свого чистого дому
пишаючись тим

***

Валерія — Sun, 06 Nov 2011 12:32:05 +0000

Ти мене…
Я тебе…
Сонце витягується між губами,
Сонце о-гублюється,
Губиться у межигуб’ї.

Ти мене…
Я тебе…
Зорі, столочені в пудру,
На твоїх щоках –
Колючі, як пил на шляхах.

Ти мене…
Я тебе…
За твоїм плечем
Тополя і Сонце –
Як літера «ю»,
Вітер читає протяжно: юууууууууу
(Відлунням із Ліверпуля: “I love”
Тричі).

Кличе
Вітряний вечір,
Підштовхує в спину –
Руки – на плечі – за плечі
Ніжно, невпинно,
Неквапно, негрубо –
Ти мене…
Я тебе…
В губи –
(Сонце, тополя, вітер)
В губи поціль! –
Я тебе поціл-
ууууууууую!

©Діма Княжич

Гобелен

Валерія — Fri, 10 Jun 2011 18:25:28 +0000

На гобеленах фривольні малюнки…
Із реклами закладу вулиці Червоних Ліхтарів, Амстердам, Нідерланди.

Із тих ниточок, що струмляться між нами, любий,
від пучки до пучки, від серця до серця, від грудей до грудей,
я б гобелен нетривкий і прозорий зіткала,
щоб краси оголених тіл ніщо не ховало.
Крім ледь видного диму, як над розжареним шляхом.
Крім простирадла, що служить то долом, то дахом
в будівлі шукаючих доторків, заламаних рук,
де вираз лиця – то вже скам’янілий звук.
Крім краси гобелену, котрий я ткала губами
в час, коли солодко-липко прочинялася брама
тобі й через тебе, терпкого, як ковток коньяку,
щоб ти мене знав вологу, теплу й слабку.