Ідеали,

наймінливіша річ у світі,
як наявність коралів у Клари,
як настрої Уолстріт чи Сіті,
як гусінь-метелик-жертва
нічника, що знає всі вірші.
І ночами нашіптує ледве –
Частіше незграбні, найгірші.

Те, що рвалось з моїх легенів,
тепер шириться твоїм тілом.
Ти закляк, навіть отетерів,
зрозумівши пізно на диво:
ми уже перестали любити.
Перестаньмо й вдавати, згода?
Те, що ширилось твоїм тілом, -
це пекуча,

як йод,

свобода!

© Валерія Піщанська