Ти помер не в Парижі, бо ти взагалі не помер

Валерія — Thu, 17 Feb 2011 19:34:32 +0000

І у мене у оці були дві рибини прозорі,
а на самому денці гадюка ковтала свій хвіст.
Світ гримів й захлинався в гіркім полиновім настої.
Над лункою водою на пальчики зводився міст.
Я стояла порожня, відкривши свою парасолю.
Бився дощ під мостом, розтинаючи тіло води.
Дві рибини у оці шалено метались від болю.
Після них залишалися довгі червоні сліди.
Дощ гіркий, як поразка, або перемога без бою.
Я хотіла б ридати, схиливши на плити чоло.
Бо сьогодні востаннє, востаннє прощаюсь з тобою.
Залишилась любов, але краще б її не було.

Забуваються лінії…

Валерія — Thu, 17 Feb 2011 19:27:48 +0000

Я помру в Парижі в четвер увечері.
Сесар Вальєхо

Мертвий Півень та Крихітка Цахес – Ми помремо не в Парижі

Забуваються лінії запахи барви і звуки
слабне зір гасне слух і минається радість проста
за своєю душею простягнеш обличчя і руки
але високо і недосяжно вона проліта

залишається тільки вокзал на останнім пероні
сіра піна розлуки клубочиться пухне і от
вже вона розмиває мої беззахисні долоні
і огидним солодким теплом наповзає на рот
залишилась любов але краще б її не було

в провінційній постелі я плакала доки стомилась
і бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна
поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились
як під тілом твоїм задихалась полиця брудна
затихала стихала банальна вокзальна весна

ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
в провінційній постелі що потом кишить і слізьми
і твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми

надто гірко ми плакали і ображали природу
надто сильно любили
коханців соромлячи тим
надто вірші писали поетів зневаживши
зроду
нам вони не дозволять померти в Парижі
і воду
під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим

Чуттєва поезія » Мірабо

Ти помер не в Парижі, бо ти взагалі не помер

Забуваються лінії…