з яким-небудь смаглявим Енріко.

Я хочу пласким животом

цілувати пісок Коста-Ріки,

а солоною мокрою спиною

залишати на ній засоси.

Коста-Ріка, на звук твого імені

я стаю навіжена і боса,

А якщо Маркус наполягатиме,

то стану шалена і гола.

Коста-Ріка! У мене краде

пелікан, а не голуб

мигдаль і кавове зерня,

яке я купила на пляжі

в товстої панянки Хельги,

грудастої доньки Баварії.

Вона мігрувала в сімнадцять,

Її теж підманив Ареналь,

узбережжя карибське і тіко.

І мені тепер її жаль.

Я не буду такою гульвісою,

як товстунка Хельга з Баварії.

Коста-Ріка, під нічною завісою

подаруй мені ніч із Маріо.

І це буде останньою краплею,

і я зразу зберуся додому!

Тільки ще от таночок з Еміліо…

Тільки ще от обійми з Алонсо…

© Валерія Піщанська