Не прощання, а лиш репетиція теми кінця.

І не варто торкатись одвічної теми провини,

жодному з нас вона, милий, не до лиця.

То не проста відмова у ліжку – то ціла стіна

між твоїм світом гір, і моїм – маріанських западин.

Я ще вчора при тілі ілюзій була мов грудна,

а сьогодні на тілі ілюзій я наче саван.

Цинічно планую кожнісінький крок на перед:

побачення, близькість, перерва, побачення, пустка…

Пам’ятаєш ту пташку? Вона відлетіла геть.

Пам’ятаєш ту пташку? Жила у мені…Голубка.

© Валерія Піщанська