і кожна притока Ізару затікає мені в очі,
кожна гілка тоненько проростає мені в зіниці,
і кожне, бодай найбуденніше, цвірінь –
немов нашіптане коханцем на вухо,
настільки воно для мене,
і кожну палицю принесено хазяїну
на мою честь.

Лежу така стишена,
немов твоя рука на моєму животі,
нижче родимої плямки,
вище колись трикутника,
а тепер бісектриси кута…
На весь парк
я розговлююся посмішкою
приголубленого байстрюка.

© Валерія Піщанська

ти живеш у графстві сассексі
на дні річки
і слухаєш молитви

ти ходиш по дні річки оуз
як донний ісус
і тягнеш кожного петра який уміє плавати
на дно до каміння і водоростей

ти копаєш підводні могили для підводних птахів
ти хорониш їхні тіла у сірому намулі між корінням і мушлями
ти читаєш над ними підводні псалми

ти пишеш на підводному листі підводні послання
які розносять твої білі риби

о присвятий боже
вірджиніє вульф
твоя ріка тече з тебе
через твої підводні сади
до далеких пустель
яких немає на мапах

твоя річка називає себе на ім’я
твоя річка поглинає всі твої жертви

але я не боюся твого загубленого часу
мій пліт достатньо міцний щоб не перекинутися від фуркання твоїх коней
він на їхніх спинах допливе до бухти одного острова
про який ми обоє добре знаємо

© Мирослав Лаюк

Я- твоя! Я твоя безпереч-
Но.
Горячи у вогні, періч-но мені ґреч-
Но,
що я божа, я вільна, свавільна! Я річка.
Я легко стікаю тобі на вуста. Річ-
Но
у тім, що мій хист, що мій скарб віч-
Но
тектиме луками-вустами до-
Тично
до спраглих сердець, металевих осердь
під струмом.
Забідно я починала свій шлях струм-
Ком.
Зараз у повноводді чуттів чу-
Ти:
Водам струміти ген аж за край.
Тож ти
Напийся! Не край
ні собі, ні мені ду-
Ші.
«Я твоя, а не божа,» -
лунає сьогодні в цій ти-
Ші.
І юнка, плинка мов ріка, су-
Ші
твоїх впертих губів
дістається уже – спі-
Ши!

© Валерія Піщанська