Високі підбори маркізи боляче колють очі всім фрейлінам ,
але їй байдуже, тому що вона – справжня придворна ікона моди,
І взагалі – може одягнути все що завгодно,
навіть птахів на голову, не те що високі підбори,
чи якісь там спокусливі мереживні панталони.
У маркізи де Помпадур немає корони,
зате щоночі високі королівські перини зігріті теплом її тіла,
приторно-солодкого на смак,
адже Король полюбляє усе солодке,
а надто, коли його подають на десерт просто у ліжко,
перед сном.

Маркіза де Помпадур вміє малювати пензликом,
Вона знає три веселих австрійських пісеньки, і ще гарно танцює краков’як.
В неї так мало справжніх друзів, але Королю ще поки подобаються її забави…
І коли маркізі самотньо, її птахи щебечуть для неї не тільки по вівторках,
А коли вона цього забажає,
хоч би й в святу неділю.
А ще зовсім недавно, здається, на минулому тижні,
Маркіза придумала нову та модну родзинку –
таку милу оксамитову мушку, чорну на колір,
котра саме зараз прикрашає верхній правий кутик її пухких вуст –
усім фрейлінам світу на заздрість.
***
А у Короля – осіння депресія,
він змарнів і дратується надто вже часто, а вночі так нещадно крутять сустави,
і навіть молоко з медом не допомагає, і солодке теж.
Король не бажає їсти свіжого масла ні на сніданок, ні на вечерю,
Він вередує, як та мала дитина,
і партія в шахи з придворним паяцом вже теж не приносить йому відради.
Можливо, він міг би поїхати на королівське полювання,
І постріляти в диких зайців, або хоча б підстрелити дикого вепра,
але у Короля мігрень, тому він сидить вдома,
і парить ноги у молоці ялової корови.
І дуже голосно зітхає…
І ще просить не впускати до нього всяких там маркіз.
Хоч би й Помпа-дур.
***
А нещодавно усі фрейліни стиха перешіптувались,
Що нібито Король, нарешті, таки розлюбив її,
І взагалі – кому вона така потрібна, хоч і з мушкою?
І навіть синички зі снігурами полетіли від неї геть,
мабуть, кудись далеко, аж за Чорне море, або й за Червоне,
туди, де тепло, і можна вити гнізда просто на дереві, з дрібних гілочок хмизу,
а не в чужій перуці, нехай навіть і рясно пересипаній свіжим борошном.
Нехай навіть то і перука самої маркізи де Помпадур,
тієї, що з оксамитовою чорною мушкою
якраз у верхньому правому кутику
її пухких вуст.

©Слава Світова

Пока ты там, покорна своим страстям,
летаешь между Орсе и Прадо, —
я, можно сказать, собрал тебя по частям.
Звучит ужасно, но это правда.

Одна курноса, другая с родинкой на спине,
третья умеет все принимать как данность.
Одна не чает души в себе, другая — во мне
(вместе больше не попадалось).

Одна, как ты, со лба отдувает прядь,
другая вечно ключи теряет,
а что я ни разу не мог в одно все это собрать
— так Бог ошибок не повторяет.

И даже твоя душа, до которой ты
допустила меня раза три через все препоны,
— осталась тут, воплотившись во все живые цветы
и все неисправные телефоны.

А ты боялась, что я тут буду скучать,
подачки сам себе предлагая.
А ливни, а цены, а эти шахиды, а роспечать?
Бог с тобой, ты со мной, моя дорогая.

© Дмитрий Быков

Что же ты не принес маме
персик, рыбную стружку,
чтоб от материнства пьяная,
кормила новую игрушку,
игрушку, любимую горячо,
что же не положил
руку вовремя на плечо,
что же не дорожил
или дорожил слишком сильно
тем, что вы друг перед другом
бессильны.

Раны, что вы наносите
друг другу, неизлечимы.
Как крошечные оспинки
на висках годовалой мальвины.
Как родинки мамины, которые
ты знаешь наперечет.
Как зуб твой армейский,
что золотым сам растет.

Как же расковыряете скоро
друг другу сердца.
Крым, Судак, холодное море –
начало конца.
Помню, стою высматриваю
дельфиненка на берегу,
думаю, лягу рядом,
когда найду.

Нам бы троим было
лечь на мокрый песок.
Нам бы троим
сжалиться на волосок
над ними, нелюбимыми пока,
над собой, над нашими чувствами.
Тогда может только из-за молока
Была бы искусственницей.

Не из-за грядущих
притворных лет,
с наигранной радостью,
которой в помине нет,
с освобождением,
бестолковой справедливостью.
Даже в этих хитросплетениях
вы такие красивые,
что, разорванный, не жалко,
свадебный альбом.
Если б еще разорвано было,
только то, что в нем…

© Валерия Пищанская