Он до старости хохотал над ее рассказами; он любил ее.
Все его слова обладали для миссис Корстон волшебной силою.
И теперь она думает, что приходит проведать милую
Его тучная обаятельная душа.

Он умел принимать ее всю как есть: вот такую, разную
Иногда усталую, бесполезную,
Иногда нелепую, несуразную,
Бестолковую, нелюбезную,
Безотказную, нежелезную;
Если ты смеешься, – он говорил, – я праздную,
Если ты горюешь – я соболезную.
Они ездили в Хэмпшир, любили виски и пти шабли.
А потом его нарядили и погребли.

Миссис Корстон знает, что муж в раю, и не беспокоится.
Там его и найдет, как станет сама покойницей.
Только что-то гнетет ее, между ребер колется,
Стоит вспомнить про этот рай:

Иногда сэр Корстон видится ей с сигарой и «Джонни Уокером»,
Очень пьяным, бессонным, злым, за воскресным покером.
«Задолжал, вероятно, мелким небесным брокерам.
Говорила же – не играй».
© Вера Полозкова

Дівчатка, що вирішують не старіти,
знаходять собі хлопчиків, що ніяк не змужніють,
хоч би входили у своє сорокове чи двадцять друге літо,
або принаймні в осінь чи зиму.

Дівчатка, що вирішують не старіти,
підписані на ар-сі-сі сторінки із соціоніки.
Сплачують за фотокурси, якщо не вистачає для третьої освіти
психотерапевта, чи бодай журналіста.

Дівчатка, що вирішують не старіти,
пояснюють кола під очима покером до світанку.
Уже остаточно вирішили, що їм не потрібні діти,
або принаймні шалено бояться затримок.

Дівчатка, що вирішують не старіти,
Вклеїли свою жіночність разом із другою фотокарткою
в паспорт і закинули в шухляду подалі від світу,
або принаймні від себе

Дівчатка, що вирішують не старіти,
Створюють дизайн-студії,
збиткові галереї на узвозі, композиції квітів…
І ще тисячу речей, щоб можна було описати своє життя
яскраво, або принаймні не мусячи сказати:

…Ця дівчинка вирішила не старіти

© Валерія Піщанська