подобрать бы
дряхлую кошку,
лечить раны бы
вновь подорожником,
верить в чудо немножко…
…мы целуем друг друга так, словно во рту у нас множество цветов или рыб, и живое движение жизни, и ее неведомый аромат…/ we kiss with mouths full of flowers or fish, of living movements, of dark fragrance…
…серед цілого
білого
світу сумна,
і тоді,
аби хвилі здолати,
вона
розмальовує крила
метеликам буднів…
…я б теж поклонялася сонцю
я б цілувала йому ніжки
я би купала його в молоці
я би пестила його круглі щічки
щічки малюка із синдромом Дауна…
Я хочу танцювати Куека
з яким-небудь смаглявим Енріко.
Я хочу пласким животом
цілувати пісок Коста-Ріки,
а солоною мокрою спиною
залишати на ній засоси…
- Це вам, солодка донно, передав
сеньйор у масці, імені не знаю…
Зухвалий вчинок, адже всім відомо,
що квітка із граната – знак жаги…
я хочу тонку інтуїцію
й тонку, як берізка, талію
тонкі кулінарні присмаки
привезені із італії…
Мені терміново потрібно до моря,
Дістатися моря, щоб просто пірнути
Й тоді вже назавжди залишитись мокрим,
Залитися, злитись з рябим, каламутним…
Ти почистиш цей стиглий фрукт, як почистила б сонце,
якби в нього колись не стало янгола-охоронця,
й смакуватимеш кожен кусник, розділяючи в роті волокна…
ттвої груди як острови вулканічного походження
вони здіймаються на зустріч моїм губам
в центрі кожної з них – лагуна
і невеличкий атол
лагуна із шоколадною водою,
і темно-рожевий атол…
Любіть українок, як сонце любіть,
Як землю батьківську – без тями.
Не бійтеся щирість свою проявить
Словами, губами, руками…
За карії очі, за вигин спини,
За коси русяві – як жито.
За викот глибокий, і те, що за ним…
Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот…
Я сбежала, перил не касаясь,
Я бежала за ним до ворот…
Аргентинське танго на рівні мімічних м’язів.
Ніжну малину дівочих вуст опівнічних
не лише він, а й сотні очей тоді обірвали…
Хай існує у світі той, хто мене дійсно любить,
і коли варикозні вени, і коли обвисають груди…
Не тебе, в снега и в тиф
шедшей этими ногами,
здесь на ласки выдать их
в ужины с нефтяниками…
Я стояла порожня, відкривши свою парасолю.
Бився дощ під мостом, розтинаючи тіло води.
Дві рибини у оці шалено метались від болю.
Після них залишалися довгі червоні сліди.
…ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
в провінційній постелі що потом кишить і слізьми
і твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
З роками стаємо все меншими,
як дитячі маєчки.
І якогось непримітного
серпневого вечора
ми відлітаємо
пухом кульбаби…
Если бы я был
маленький,
как океан,-
на цыпочки волн встал…
…тяжкая гиря ведь -
висит на тебе,
куда ни бежала б.
Дай в последнем крике выреветь
горечь обиженных жалоб…
Обмиваючи тіло -
на диво сумний ритуал -
помічаєш дводенну щетину
й столітню утому…
холодна душевна зима
загострить свої олівці
у неї в правій руці
сонця нема…
Я не умею быть модной, я не умею быть ловкой, я не умею быть самой-самой…
Только самой собой.
Как же я буду жить, такая неумеха и недотепа?
Цим літом постійно їм полуниці
– маленькі серця,
щоб підправити те,
що із власним серцем скоїлось.
(При прощанні я
помирала з ридань на його плечах;
він сказав: «Не плач.
Кохання не звітрилось – просто загоїлось.»)
Не хочеш завоювати мене ще раз?
Коли ти робив це вперше,
ми були ще такими дітьми,
з переляку німі та дурні,
ув обіймах скутих завмерши.
Галантний ненужденний чоловік
бальзаківського віку
- це особливий тип:
довкола комірця від Lagerfeld краватка з шовку і валютного кредиту;
- це булемічна молода коханка
із бруньками грудей;
- це натуральна кава зранку…
Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила —
І душу, як білий обрус,
просочило щемливе вино!
А ми відверті дуже. І чужі.
Плететься час у душному плацкарті.
Розмови різні, і гроша не варті,
як вийшла заміж і як ти служив…
я всегда хотел ходить в фетровой шляпе
но я родился в 80-х
вырос в 90-е
живу в 21-ом веке
я знать не знаю как выглядит фетровая шляпа
Концепція приборкання дощу.
Метода всотування сонячного світла.
Дозволь я трохи коси просушу
і заструю їх по плечах тендітних,
і розпущу зелені рукави,
і підперіжуся суничними вусами,
і буду пити свіже молоко,
турбуючи густі вершки губами.
Артикул свіжості криничної води.
Комюніке стерні про…
Спати голою – це немов переписувати біблію
на ту, де Єва не простягнула Адамові яблуко
це піднімати маленькі прозорі волосинки на сідничках
охайними рожевими нігтиками
голубка еротики кольору стиглої вишні
тому надлетіла
що в мене з’явився співавтор
котрому бодай строфу писати не варто
щоб увійти в мій світ…
В целой Вселенной нет чувства, которое вы и ваша возлюбленная не хранили бы где-то внутри ваших тел, чувства, которое ждёт, что к нему прикоснутся…
Ти підходиш іззаду, цілуєш мене у шийку.
Хихочу, вивертаюсь, починаєм дитячу бійку.
За подушку ховаюсь, лоскочу, вдихаю твій запах…
И если ты уходил к другой
Иль просто был неизвестно где,
Мне было довольно того, что твой
Плащ висел на гвозде.
Когда же, наш мимолетный гость,
Ты умчался, новой судьбы ища,
Мне было довольно того, что гвоздь
Остался после плаща.