Оце літо – і є наступним.
Від краси усе йде шкереберть.
Хвилерізом прониже присутність
одне із твоїх сердець.
Портал із каштанів-
і ти увійшов в перемогу!
Портал із каштанів -
і небо отримало змогу
відкритись…
Світанок
висить на вудочці
мокрим рядном
живі риб’ячі
тец тец тец
у них –
буча совісті
Бо я і гусак
втомились вже так
від біологічних атак…
Воронєж, Москва – самотужки…
Тож пришліть нам також подушки.
І не те що він удавав
біль, незагойність, розпуку…
Просто в багаж іх склав
і як данність прийняв розлуку.
1
Російський солдат, вийди!
Зачини за собою твєрь,
магадан і дирку у грудях,
Бо ж у вас немає “патєрь”.
Закрийте свою вже сушу,
Ґвалтуйте своїх дружин,
Продайте за сушку – душу!
Бо й диявой її не схотів.
А поки ще тут, нахлобучуй,
Проміняй…
Не думай про Бучу, про трупи жінок по узбіччях,
про зв’язані руки, відірвані – і поготів.
Не думай про Бучу. Про Бучу. Цвинтар із міста.
Білий ведмедик, біженець з білих снігів.
Это было в Буче. Отступая
Учинили славный мы разбой.
Девочку бучанскую заметил
Наш солдат на пыльной мостовой.
Дочка, онук, чи син, чи брат.
“Я, доцю, йду в воєнкомат”.
“Я, мамо, йду в воєнкомат”.
А смерть сидить лелекою на стрісі -
безкрилим, у промерзлому гнізді.
Смерть журиться…
Give me another life, and I’ll be singing
in Caffè Rafaella. Or simply sitting
there. Or standing there, as furniture in the corner…
Я в купальськім віночку зайняла свіч.
Я на тебе гадала в Купальську ніч.
Надійду, розпустивши косу, куди ти не поклич!
…Їх безпричинної злості,
Їх нескінченних невдоволень,
Їх безутішних сліз.
Ранишся об пороги
Їх нездатності чинити інакше.
Лічі твоіх сосків
Орхідея твоєі промежини
Повітряни коренці обплітають моє обличчя
А у лоні твоєму ніби полощеться рибка,
Маленька і золота – потрапила в ятір плоті.
Рожеві дельфіни твоіх шрамів
Торкаються плеса шкіри
в світлі захІдного сонця.
Коли ти народилася, йшов дощ.
Маленька Ніжка, височенний хвощ,
і довгі шиї, що схилися до тебе…
Я, котрий забув про смиренність, приймаю всі незліченні дари розсипані світом.
Я, не маючий віри, бо знаючий радість бути.
Это ты, горяча,
ошую, одесную
раковину ушную
мне творила, шепча.
…идут по земле пилигримы.
Увечны они, горбаты,
голодны, полуодеты,
глаза их полны заката,
сердца их полны рассвета…
И вызывая к жизни красоту
Своею дерзкой солнечною кистью,
Раскрашивая контур старых истин…
Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п’янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж…
її дивувало відчуття пластиліну в колінах
коли він ліпив з неї танець…
я відкрию вам істину –
цвяхи забивають молотком
так!
те що ви здатні зрозуміти
просто не варто говорити
…злітали гейзери у парках в кошлатих шапках парових.
І у потугах верхолазів, у тім, що сталось і гряде,
він малював тебе в екстазі в надії виразить себе…
Пелюшок
Норовлива полонянка
Усіх султанів
Обведено коло пальця…
Коли вона плаче,
важливо пам’ятати,
що весь розмаїтий світ
продовжує існувати…
Відсьогодні!
Заборонено в’їзд
старих дизелів!
На користь новісіньких
малих дизелів
на молочних двигунах.
Це wintertime, не більше.
В сніг перетерті вірші
сплять на рипучих стріхах…
блуждала белая овца
кричала в поле над рекой
звала ягнят и мелких птиц
махала белою рукой…
Ти – піщинка на Його долоні.
Навколо піщинки долоні ті стуляться
(Перламутрові в Нього руки),
І, опинившись між двома стулками,
Теплими після морозу розлуки…
Ну а когда недостаточно света дня,
Луч пробивается будто бы из меня.
Через мою дыру, словно в лупу дней,
Люди рядом видят себя ясней.
Сами приходят и часто благодарят.
Вечно в нее мне что-нибудь говорят.
Дети целуют краюшки пустоты,
И доверяют мне тайно свои мечты…
Ich küsse auch deine Fragen
und deine Wünsche
ich küsse dein Nachdenken…
Что ты знаешь, Тэйми, о других, не таких, как мы,
У которых ни трещины нет в середине кормы,
У которых тела упруги, рубашки заправленные в штаны…
только были у нашей лисы два хвоста несвиденной красы,
только слишком уж крупная рана…
Нет, в том шиповнике, что цвёл до издыханья,
до черноты, до угля — у забора
я до сих пор стою как тот невзрачный мальчик
за пять минут — до счастья и позора.
…потому что любовь это дерево – ветви вскинув,
гладит ветер, целуя листьями, на лету.
…уже не зная,
что все пришли из его ладоней,
что мы сейчас не плывем, а тонем,
и где-то ждет нас ладья резная,
и мы играли – взахлеб, как дети,
смеялись, плакали…
Kein Tier
das jetzt traurig wäre
das heuchelte…
Ich freue mich schon darauf,
selbst zu Humus zu werden,
begraben, nackt und ohne Sarg…
… його не обходять
ні ми – ні листя – ні вістан г’ю оден -
авта – бензин
старий новий рік чи китайські крамниці
лисиці у віршах – чи хутро з лисиці -
він сам є столиця – і ми є в столиці…
мы редкие звери как панды или дюгони
мы редкие птицы как стерхи не зная страха
я к тебе ты ко мне летим плывем поспешаем
и спускаю тебя с поводка
я сам себя приручаю – и сам за себя отвечаю
я любви назначаю
новый смысл и новую суть
Love the violator who holds the mirror
to everything you have disowned within yourself-
so that all your desire, your creative impulse
may be freed…
I looked deep into your eyes,
trying to understand you,
but I saw everything about me,
I never wanted to see.
подогнав под нули десятки,
режет чудо бритвой Оккама
и, уверенный в правоте,
Ich grüße dich durchs Telefon,
Guten Morgen, du Gutes!
Ich sauge deiner Stimme Ton…