«Він казав, я інтроверт»

Він казав
я інтроверт
спокійний,
сумирний
простий
а вона – викликала його на двобій

Він питав
чому ти така
лабіринтова,
бабкокрила,
складна,
гіацинтова?

Він гарчав
я життям
задоволений
сам собі голова
нічого не мушу
а вона – вимагала від нього душу

І він майстрував собі душу
із підручних матеріалів
з присутності
коли вона плаче
уваги до її потреб
коли в ній чергувались полин і мед

Він брав
вміння слухати
додавав
чоловічого “ні”
дрібку “ходи пригорну”
і вона – віддавалась йому за жону

Видимими
і невидимими
вустами
цілувала
нову душу
замість присяг в них було
я обираю нас
хоч нічого не мушу
© Валерія Піщанська