сьогодні Оріяні було нудно
нуууууудиииииииноо
вона вдивлялася в порожнечу
в пошуках переливчастих бульбашок
Ти чорне одягла та бережеш -
як берегла в червоному та білому -
свою сім’ю від мислимих нашесть.
Та ось вже дід наш
відлета пір’їною…
Оце літо – і є наступним.
Від краси усе йде шкереберть.
Хвилерізом прониже присутність
одне із твоїх сердець.
Кровʼю землі стікає каховська ГЕС.
По груди в воді – на ціпку привʼязаний пес.
Вода прибуває… Тож крізь віконця горищ
люди моляться дронам…
Портал із каштанів-
і ти увійшов в перемогу!
Портал із каштанів -
і небо отримало змогу
відкритись…
Жила-була на небі зіронька. І звали її Орнірайна.
Вона спала у зірковому мряковинні, а прокинувшись й умившись, ніколи не потребувала рушничка – просто підставляла своє личко Сонцю! Сонечко ласкаво називало її Орні.
Світанок
висить на вудочці
мокрим рядном
живі риб’ячі
тец тец тец
у них –
буча совісті
Кажуть, що і до війни можна звикнути, як і до всього звикаєш…
а мені щойно снилось, що в яблуках гільзи замість насіння… знаєш,
замість наших сусідів, які виїхали до Польщі…
Кремлівська істота розмахує бубном.
Бурятські шамани застрибують в дупла.
Ічкерських вождів проклинає Аллах…
Ти зробила красу фоном для кітчу,
і … не лишилось краси.
Об романи, які перейшли у звичку,
розкроївся навпіл язик.
Бо я і гусак
втомились вже так
від біологічних атак…
Воронєж, Москва – самотужки…
Тож пришліть нам також подушки.
І не те що він удавав
біль, незагойність, розпуку…
Просто в багаж іх склав
і як данність прийняв розлуку.
1
Російський солдат, вийди!
Зачини за собою твєрь,
магадан і дирку у грудях,
Бо ж у вас немає “патєрь”.
Закрийте свою вже сушу,
Ґвалтуйте своїх дружин,
Продайте за сушку – душу!
Бо й диявой її не схотів.
А поки ще тут, нахлобучуй,
Проміняй…
Не думай про Бучу, про трупи жінок по узбіччях,
про зв’язані руки, відірвані – і поготів.
Не думай про Бучу. Про Бучу. Цвинтар із міста.
Білий ведмедик, біженець з білих снігів.
Давидів, кажуть, є акорд,
яким потішився Господь.
Чи ти до музики байдужа, чуєш?
Тон чи півтон, таємна гамма…
То цар із лютнею у храмі
Бентежно компонує Алілуя
Алілуя, Алілуя, Алілуя, Алілуя
Ти вірила, та шукала знак.
І ось залитий сяйвом дах
І діва,…
Дочка, онук, чи син, чи брат.
“Я, доцю, йду в воєнкомат”.
“Я, мамо, йду в воєнкомат”.
Соняшникова система.
Лушпиння вздовж Чумацького шляху.
А смерть сидить лелекою на стрісі -
безкрилим, у промерзлому гнізді.
Смерть журиться…
Я в купальськім віночку зайняла свіч.
Я на тебе гадала в Купальську ніч.
Надійду, розпустивши косу, куди ти не поклич!
…Їх безпричинної злості,
Їх нескінченних невдоволень,
Їх безутішних сліз.
Ранишся об пороги
Їх нездатності чинити інакше.
Розтала в казці лагідна онука,
а на яву ж то тали баба й дід…
Звисали лиш тонкі бурульки-руки
там, де плечей був лід.
Лічі твоіх сосків
Орхідея твоєі промежини
Повітряни коренці обплітають моє обличчя
А у лоні твоєму ніби полощеться рибка,
Маленька і золота – потрапила в ятір плоті.
Пух тополиний на вулицях червня
посилив 3d ефект.
До захвату і до благоговіння.
До параду планет!
Рожеві дельфіни твоіх шрамів
Торкаються плеса шкіри
в світлі захІдного сонця.
Коли ти народилася, йшов дощ.
Маленька Ніжка, височенний хвощ,
і довгі шиї, що схилися до тебе…
Я, котрий забув про смиренність, приймаю всі незліченні дари розсипані світом.
Я, не маючий віри, бо знаючий радість бути.
Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п’янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж…
її дивувало відчуття пластиліну в колінах
коли він ліпив з неї танець…
я відкрию вам істину –
цвяхи забивають молотком
так!
те що ви здатні зрозуміти
просто не варто говорити
У мене до тебе – вірші.
У мене до тебе – радість…
Я – трипільська фігурка із колосочком у лоні.
Приголомшена плином природи.
Пелюстки перших вишень кружляють поміж світами.
З тонких планів пірнають в матерію,
пестять бджіл, розтають…
…злітали гейзери у парках в кошлатих шапках парових.
І у потугах верхолазів, у тім, що сталось і гряде,
він малював тебе в екстазі в надії виразить себе…
Пелюшок
Норовлива полонянка
Усіх султанів
Обведено коло пальця…
Коли вона плаче,
важливо пам’ятати,
що весь розмаїтий світ
продовжує існувати…
Відсьогодні!
Заборонено в’їзд
старих дизелів!
На користь новісіньких
малих дизелів
на молочних двигунах.
Патіо,
прикрашене ліхтариками,
апельсиновими деревами
безтурботними гостями…
Це wintertime, не більше.
В сніг перетерті вірші
сплять на рипучих стріхах…
Ти – піщинка на Його долоні.
Навколо піщинки долоні ті стуляться
(Перламутрові в Нього руки),
І, опинившись між двома стулками,
Теплими після морозу розлуки…
Kein Tier
das jetzt traurig wäre
das heuchelte…
… його не обходять
ні ми – ні листя – ні вістан г’ю оден -
авта – бензин
старий новий рік чи китайські крамниці
лисиці у віршах – чи хутро з лисиці -
він сам є столиця – і ми є в столиці…
Gerechtigkeit ohne Liebe macht hart.
Wahrhaftigkeit ohne Liebe macht kritiksüchtig.
Klugheit ohne Liebe macht betrügerisch.
У світі, найбільш реальнім з усіх можливих, —
у такому самому Києві, тільки трохи інакшім
(всі знайомі кав’ярні — по другому боці вулиць,
рух екіпажів і авт тече в супротивну сторону), —
по хіднику, освітленім плямами листя,
Лариса Петрівна Косач-Мержинська котить…
Це слово — з задихань,
з притислих-к-грудям рук,
Це слово вище слів:
за ним — вже тільки стогін!..
Ich seh den Salamander
durch jedes Feuer gehen.
Kein Schauer jagt ihn, und es schmerzt ihn nichts
Ми себе роздираємо до мозолів на руках,
Щоби тільки побачити: те, що всередині нас –
Це зачинений в клітку матерії сонячний птах…
О, як же то нестерпно, пане-брате,
так без’оленно оленярювати —
ці роги, роги, роги!..