«Безкрилим лелекою»

А смерть сидить лелекою на стрісі -
безкрилим, у промерзлому гнізді.
Смерть журиться, бо їй пізнати висі
не суджено самій. Хоч би умри.

Вона сідлає вітер, той жбурляє
її, безкрилу, в ожеледь доріг.
Не їй… Не їй блаженним теплим краєм
простелиться незвідане до ніг.

А тим, за ким вона. На їх же крилах
у вирій проводжає душі тихі,
голубить душі в розпачі. Знесилені
міцніш тримає. Й мерзне знов на стрісі.