сьогодні Оріяні було нудно

нуууууудиииииииноо

вона вдивлялася в порожнечу

в пошуках переливчастих бульбашок

Ти чорне одягла та бережеш -
як берегла в червоному та білому -
свою сім’ю від мислимих нашесть.
Та ось вже дід наш
відлета пір’їною…

Оце літо – і є наступним.
Від краси усе йде шкереберть.
Хвилерізом прониже присутність
одне із твоїх сердець.

Кровʼю землі стікає каховська ГЕС.
По груди в воді – на ціпку привʼязаний пес.
Вода прибуває… Тож крізь віконця горищ
люди моляться дронам…

Портал із каштанів-
і ти увійшов в перемогу!
Портал із каштанів -
і небо отримало змогу
відкритись…

Жила-була на небі зіронька. І звали її Орнірайна.

Вона спала у зірковому мряковинні, а прокинувшись й умившись, ніколи не потребувала рушничка – просто підставляла своє личко Сонцю! Сонечко ласкаво називало її Орні.

Світанок
висить на вудочці
мокрим рядном
живі риб’ячі
тец тец тец

у них –
буча совісті

Кажуть, що і до війни можна звикнути, як і до всього звикаєш…
а мені щойно снилось, що в яблуках гільзи замість насіння… знаєш,
замість наших сусідів, які виїхали до Польщі…

Кремлівська істота розмахує бубном.
Бурятські шамани застрибують в дупла.
Ічкерських вождів проклинає Аллах…

Сре-е-еди волчат
трое белых спать не хотят,
ведь в тишине ночной,
ведь под яркой луной…

Ти зробила красу фоном для кітчу,
і … не лишилось краси.
Об романи, які перейшли у звичку,
розкроївся навпіл язик.

Бо я і гусак
втомились вже так
від біологічних атак…
Воронєж, Москва – самотужки…
Тож пришліть нам також подушки.

І не те що він удавав
біль, незагойність, розпуку…
Просто в багаж іх склав
і як данність прийняв розлуку.

1
Російський солдат, вийди!
Зачини за собою твєрь,
магадан і дирку у грудях,
Бо ж у вас немає “патєрь”.

Закрийте свою вже сушу,
Ґвалтуйте своїх дружин,
Продайте за сушку – душу!
Бо й диявой її не схотів.

А поки ще тут, нахлобучуй,
Проміняй…

Не думай про Бучу, про трупи жінок по узбіччях,
про зв’язані руки, відірвані – і поготів.
Не думай про Бучу. Про Бучу. Цвинтар із міста.
Білий ведмедик, біженець з білих снігів.

Это было в Буче. Отступая
Учинили славный мы разбой.
Девочку бучанскую заметил
Наш солдат на пыльной мостовой.

Давидів, кажуть, є акорд,
яким потішився Господь.
Чи ти до музики байдужа, чуєш?
Тон чи півтон, таємна гамма…
То цар із лютнею у храмі
Бентежно компонує Алілуя

Алілуя, Алілуя, Алілуя, Алілуя

Ти вірила, та шукала знак.
І ось залитий сяйвом дах
І діва,…

Дочка, онук, чи син, чи брат.
“Я, доцю, йду в воєнкомат”.
“Я, мамо, йду в воєнкомат”.

Не сложит по частям он русский мир.
Как и не сложат русского солдата…
Рожденного в рубашке… Облачив
в холодный цинк у стен военкомата

Соняшникова система.
Лушпиння вздовж Чумацького шляху.

А смерть сидить лелекою на стрісі -
безкрилим, у промерзлому гнізді.
Смерть журиться…

Give me another life, and I’ll be singing
in Caffè Rafaella. Or simply sitting
there. Or standing there, as furniture in the corner…

Я в купальськім віночку зайняла свіч.

Я на тебе гадала в Купальську ніч.

Надійду, розпустивши косу, куди ти не поклич!

…Їх безпричинної злості,
Їх нескінченних невдоволень,
Їх безутішних сліз.
Ранишся об пороги
Їх нездатності чинити інакше.

Розтала в казці лагідна онука,
а на яву ж то тали баба й дід…
Звисали лиш тонкі бурульки-руки
там, де плечей був лід.

Лічі твоіх сосків
Орхідея твоєі промежини
Повітряни коренці обплітають моє обличчя

А у лоні твоєму ніби полощеться рибка,
Маленька і золота – потрапила в ятір плоті.

Пух тополиний на вулицях червня
посилив 3d ефект.
До захвату і до благоговіння.
До параду планет!

Море в твоих ладошка,
босые мочит ножки
океан, океан.
Рыбы в нем хороводы…

Но-, норовистый жеребенок,
как, как так вышло,
что ты мой ребенок?

Вот что снится Орияне:
зайка скачет по поляне.

Elle aimait sa poupée, elle aimait ses amis
Surtout Ruth et Anna et surtout Jérémie
Et ils se marieraient un jour peut-être à Varsovie

Рожеві дельфіни твоіх шрамів
Торкаються плеса шкіри
в світлі захІдного сонця.

Коли ти народилася, йшов дощ.
Маленька Ніжка, височенний хвощ,
і довгі шиї, що схилися до тебе…

Я, котрий забув про смиренність, приймаю всі незліченні дари розсипані світом.
Я, не маючий віри, бо знаючий радість бути.

Ми – усі хлопчики
перед дзеркалом першого поцілунку.
Усі дівчатка,
що торкаються локонів одна одної.
Усі подружжя…

Гуси – это красиво.

Гуси – это лебеди.

Гуси не любят лесть.

Они разбиваются вдребезги…

С некоторых пор – вот удивительно –
я одногодка своих родителей.
Им по тридцатке, и мне тридцать.
Недокуковав умолкла птица.

Это ты, горяча,
ошую, одесную
раковину ушную
мне творила, шепча.

Я – временно невосполнимо мал.
На самом деле я – девятый вал.
На самом деле, я – творец миров.
Вначале было слово. Слово – зов,
призыв мирам…

Wir sind
Löwenzahnnomaden,
Wir sind
Brombeer-Wikinger –
Friedlich wie eine Pusteblume!

Мы в ответе за тех, кого приручили.

Мы от прежней судьбы их отделили.

От отца, от искусства, от бывшего мужа.

Дирижерская палочка впредь неуклюжа.

…идут по земле пилигримы.
Увечны они, горбаты,
голодны, полуодеты,
глаза их полны заката,
сердца их полны рассвета…

И вызывая к жизни красоту
Своею дерзкой солнечною кистью,
Раскрашивая контур старых истин…

И сам я,
как сплошной беззвучный крик,
над тысячами тысяч погребенных.
Я -
каждый здесь расстрелянный старик.
Я -
каждый здесь расстрелянный ребенок.

Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п’янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж…

її дивувало відчуття пластиліну в колінах
коли він ліпив з неї танець…

я відкрию вам істину –
цвяхи забивають молотком
так!
те що ви здатні зрозуміти
просто не варто говорити

Для этого молчанья. Для восторга
Мужчин, забывших, что такое дом.
Яснее батальонного парторга
Мадонна рассказала нам о том…