«Задзвонив у мене Вотсап»

Задзвонив у мене Вотсап.
- Хто це говорить? – Шпак!
Пришліть, прошу, літак
для наших вояк. Бо я і гусак
втомились вже так
від біологічних атак…
Воронєж, Москва – самотужки…
Тож пришліть нам також подушки.

І встав Айболіт, і побіг Айболіт,
гуманітарку повіз Айболіт.
Заскочив дорогою в РАГЗ Айболіт
і кричить:
- Агов, звірі! Агов, Мойдодир!
Мене звати тепер Лікуймир!

Вздовж забору, вздовж забору
та й попленталась Федора:
«Я іду із Занзібару в ДНР і ЛНР.
Нам розказує всю правду дядя міліціонер!
Ще в пятнадцятому році
утікли тарілки в Київ,
і, як дядя напророчив,
стали мов нацисти-звірі.
Вірний лиш стакан гранений!»

А військовополонений
Бармалей, скотина, плаче
і нервово так кудахче:
«Я не знав, де Україна.
Я з Уралу, я дитина.
Вже мені двадцятий год
мамка цицьку тиче в рот.
Хай ковтає крокодил,
лише знайте: Я – за мир!»
І ховає букву Зет,
що тавром на лобі…

У тюрмі народів
маленький тарган безвусий
яйця відклав людям в душі.
І пре із людей гидота,
а тарган їм задав роботу
йому вуса знайти нові.
В Україні. Й по всій землі…
Та вусатих вже бачило людство.
В кінці казки у них –
са
мо
губ
ство.

Пс: Переможене буде зло,
бо й у казці
Путін кря-кря.

© Валерія Піщанська, 20.06.2022