«***»

Господи я тебе прощаю
хай проживу цей дар непроханий
до останнього тліну
я прахом донесу свою любов
мов покритка дитя – на смітник

ми любимо себе ненавидіти
але є дивне відчуття – щастя
і завжди щось проситься жити
навіть коли ти вже народився

я тільки прошу – мовчи
мовчи моє серце
найтяжче хоронити в собі
слова що вже були сказані

та найдужче хочеться сказати правду
коли тебе не просять
зробивши жест відкриття чола
я відкрию вам істину –
цвяхи забивають молотком
так!
те що ви здатні зрозуміти
просто не варто говорити

немає іншої ради
як думати самому
але у лабіринтах мислі
знаходять скелети філософів
а не загублені підкови

хто розраховує на диво
не рахується ні з чим
та при зачинених дверях
втрачається певність
і мої сторожі що кричали –
нєльзя за порог
тепер допитуються – хто там

чи я прив’язаний чи вже бездомний
знай своє місце собако

© Микола Біденко, 2013 рік