«біля церкви св. Сильвестра»

Зустріч біля церкви святого Сильвестра.
Чути, як гойдається в мерзлім повітрі
Лаврської дзвіниці розмита сильвета.
Може, це вже нам воздається по вірі?

Може, це і справді остання минута?
Бач – вона і я, полум’яні ізгої,
Гоїмо себе перорально і внутрішньо-
Венно, хоча, мабуть, давно уже годі.

Дурники – чого нам? Якого причастя?
Щемно мені, золотко, солодко й щемно.
Я ж бо пам’ятаю, що скоро прощатись –
Кинутись в обійми – і тут-таки щезнути.

Гордість, упередження, вроджені вади,
Віра, ворожба, безпритульність, безмежжя…
Зустріч біля церкви в пустелі Невада:
Двійко незнайомців – ні більше, ні менше.

©Антон Полунін (Sandal)