«Світ, який ділиш із іншими…»

Світ, який ділиш із іншими,

майже не твій.

День у день увіходить, як скринька,

і скоро вже ніде

буде впасти дощу -

на волосся її перелітне

і на сліз сухозлітки,

які вона сіє з-під вій.

Обмиваючи тіло -

на диво сумний ритуал -

помічаєш дводенну щетину

й столітню утому,

і ознаки старіння

(на жаль, незворотні) у тому,

як кладеш свої руки на перса

і пестиш у ній

давній спогад про першу,

що рветься із твого полону,

що сховала принади

за голосу зламану гілку,

що вже майже належить тобі,

але знов, як тоді,

ти не вмієш узяти її,

таку безборонну.

©Галина Крук