«Немультяшне»

Подрузі А.Д.

На цій світлині ти посміхаєшся.
Така,
якою я тебе ніколи не знала,
з довгим волоссям,
трохи схожа на хіпі.
Мені хочеться,
щоб ти була такою не на світлині,
а в моєму серці.

Щоб ти з’їхала в нього,
як малючка з гірки.
Або щоби я посадила тебе в нього,
тримаючи великим і вказівним під пахви.
Або щоб я просто піднесла долоню до серця,
і ти зробила малесенький відважний крок униз
так, як божа корівка
із саме тою, що тобі до вподоби,
кількістю крапок
сповзає з долоні,
піднесеної до трави.

Якщо ж, сповзаючи,
ненароком перевернеться,
то стає видно її комашине,
таке разючо-немультяшне у порівнянні з крильцями
черевце.

«То й добре, що немультяшне, – скажеш ти. –
Давай любити світ, таким
Яким він є».