«Жіноча суть»

Лежачи на панцирно-твердій спині, він бачив, варто було йому підійняти голову, свій брунатний, розділений коричневими дугоподібними лусками живіт.
Ф.Кафка “Перетворення”

Ти тонко й ніжно обійняв мене
Двома передніми цупкими ніжками,
Чотири ж інші механічно плели
Павутину, що стала нам за ліжко.
Я все гойдалася, як вітер дув,
Прикута до шовків житла нового.
Я все молилася, а ти не чув,
Бо вітер був південно-східний знову.
Минув сезон – тоді лиш я збагнула,
Весь шовк – то павутина, і параліч
Скувавши тіло, вже мій розум душить.
Шість лап твоїх зімкнулися обабіч
Моїх плечей, моєї талії й колін;
Відчули пальці пластикові крила.
Поцілувала не тому, що полюбила,
Тому що знала, мій хазяїн – він.
Корилася й була тому я рада.
Це дико, вбого й це жіноча суть:
Приймать умови будь-кого сильнішого,
Бодай вони страждання принесуть.
Коли цей віщнй сон скінчився врешті,
Дала собі я слово: покохаю!
Адже спазмує серце, коло серця,
Як дотик комашиних лап згадаю.

© Валерія Піщанська