«Материнство. Трансцендентна рибалка»

А у лоні твоєму ніби полощеться рибка,
Маленька і золота – потрапила в ятір плоті.
Але їй не страшно, бо все ще незнане й безлике,
І їй сняться сни про світло і сонячний дотик.
І про тебе – про ту, що ходила до Бога,
До губ прикладала розшитий зірками подІл-
Просила не втіхи, не слави й нічого чужого,
А хоч би сльозинку щасливу з очей породіль –
Як талісман.
А може, про Бога то снилось тобі,
Коли ти була, мов ріка, яку випила спека,
І груди твої наливні – це пусті жолоби,
якими ще жодну не впоєно сонячну Мекку…
Не просила – стогнала, наче зранена олениця.
Зірки і галактики від того тьмяніли і гасли…
Насмілилась глянути Богу у ясні зіниці
І- узріла в них Долю. І Доля наспіла у часі…
І сталося диво. Диво – дивонько!
Сни і сльози
Потонули в п’янкому сокровенному мареві,
Коли груди твої налилися молозивом
А лоно змінилось у налитий любов’ю акваріум.

© Ольга Ярмуш, 30.01.2011