«“Коханий!”»

“Коханий!” — я пишу
це слово навпрошки,
Навскіс через листок,
і так, немов уперше:

Уперше — на віку,
і вперше — на віки.
Учвал через рядки
летить високий вершник!

Це слово — з задихань,
з притислих-к-грудям рук,
Це слово вище слів:
за ним — вже тільки стогін!..

“Коханий” — видихай, чи:
тонко цвьохнув лук,
Пустивши в ціль стрілу
із простору пустого.

І тільки ніжний черк —
і отерп по душі:
Тривкіше всіх присяг,
легке, як дух без тіла,

Це слово (о, замри!) —
переступом межі,
Й нічого вже не бійсь,
якщо — переступила…

© Оксана Забужко