«Ти помер не в Парижі, бо ти взагалі не помер»

І у мене у оці були дві рибини прозорі,
а на самому денці гадюка ковтала свій хвіст.
Світ гримів й захлинався в гіркім полиновім настої.
Над лункою водою на пальчики зводився міст.
Я стояла порожня, відкривши свою парасолю.
Бився дощ під мостом, розтинаючи тіло води.
Дві рибини у оці шалено метались від болю.
Після них залишалися довгі червоні сліди.
Дощ гіркий, як поразка, або перемога без бою.
Я хотіла б ридати, схиливши на плити чоло.
Бо сьогодні востаннє, востаннє прощаюсь з тобою.
Залишилась любов, але краще б її не було.

© Vita