«Місячно зранена місяцем»

Місячно зранена місяцем -
Боляче, страшно, гидко.
Це мені не потрібно -
світу з-за сліз не видко.
Це мені понад силу –
вибав мене, мій Боже,
А коли ні – не глипай,
не добивайся вороже.
Я спокійно припалю,
вбрана у чорну сукню.
Це мені не потрібно –
з цим рахуватись не мушу.
Я ненавиджу крові -
він її стигло прагне.
Очі твої лукаві
землю мою дірявлять.

Я, неприкрита місяцем,
легковажно і голо,
перебреду невиспаний
берег обличчя того,
хто мене мовчки вкутає
крилами і підніме
на височенні відстані,
понад стрімки долини
понад верхів’я щерблені,
хмарами вічно вкутані,
понад рожеві пристані,
понад сталеві сутінки,
понад червоне місиво
крові вязкої й місяця -
як мені синьо дишеться!
Як мені страшно пишеться!
Як мене вись проймає!..
Як мене тут немає…

© Марія Кривенко