За Верлена, невинного, как птицы,
За призму кристалла и тяжесть бронзы,
За полосы тигра…
…für Verlaine, unschuldig wie die Vögel,
für das kristallene Prisma und das Bronzegewicht,
für die Streifen des Tigers…
Я только вздрогнула: этот
Может меня приручить.
Наклонился — он что-то скажет…
От лица отхлынула кровь.
Пусть камнем надгробным ляжет
На жизни моей любовь.
З усмішкою діви Марії,
з волоссям, рожевим, як цвіт.
І ось я торкаюся шкіри, Лоретто.
Такої гарячої шкіри твоєї дитячої шиї.
І я вже не бачу причини
на те, щоби клясти цей світ…
Іспанки… Треба ж, які незбагненні ці жінки-бомби, і вона така сама, Палюся, така гарна і небезпечна. Хтось зможе на ній підірватись, її врода така несподівана, як у тих жінок, що танцюють пальчиками вперед, ніжкою вниз.. як ті, що танцюють…