«завоювати ще раз»

Не хочеш завоювати мене ще раз?

Коли ти робив це вперше,

ми були ще такими дітьми,

з переляку німі та дурні,

ув обіймах скутих завмерши.

Не хочеш завоювати мене ще раз?

Я вже й забула де те дівчисько,

що на перший лиш погляд горде,

а потому тривожне й голодне

за тим, хто підійде близько.

Натомість з’явилася жінка –

сміх упевнений, погляд ласкавий,

запах чутний ледь, та тривалий;

лиш вона ще мала, як перлинка,

у мені. Їй потрібні квіти,

компліменти (а хоч би і хибні!),

і тепло твоїх рук. Їй потрібні

перельоти, Венеція, літо!..

Як чужу, незбагненну, завидну

бачить дехто з мужчин і хоче

дивувати щодня і щоночі

тільки ту, котру зве «моя рідна».

Тож,

не хочеш завоювати мене ще раз?

© Валерія Піщанська



Напишіть відгук