«І розлучені, і роззлючені…»
І розлучені, і роззлючені, і розлю…
Переходимо із хардкору то в дум, то в блюз,
То в “болиш по мені? зізнайся!” – “авжеж, болю”,
То в “подзвониш іще хоч раз – задушу, втоплю!”
Знаєш, вересень.. пальці мерзнуть… до губ тулю..
Моїй шкірі твоєї сниться м’який велюр…
Це так дивно – не бути разом. Немов нулю
випадає ділити щось вічне на дні жалю…