«Нам все ще мало років…»

Нам все ще мало років.
Так само будуємо замки з піску.
Трохи знаємо слів.

І, як у чотири,
не маємо цілковитої певності
у власній жіночості,
мужності,
чемності.
З роками стаємо все меншими,
як дитячі маєчки.
І якогось непримітного
серпневого вечора
ми відлітаємо
пухом кульбаби,
невтриманим подихом.
Маленькі чоловіки насуплені.
Крихітні жінки із задертими носиками.
Прикидаємося великими.
Залишаємося смертними.
І ніколи не стаємо дорослими.

©Галина Крук