«Cон про Фернандо Ботеро»
Нехай тобі присниться містечко –
заспане задуп’я, куди забредають
лише раз у сто літ цигани.
Богом забутий кут
у колумбійських хащах,
звідки вибігають прудкі іґуани,
де серед листя ховаються анаконди…
І, може, це буде навіть…
Макондо.
Де будинки дрімотно стоять
у вічній своїй сієсті.
Нудьга зависла на віконниць іржавих гаках,
балконних решітках і старих гамаках.
Поштивий алькальд
після обіду у старенької мами
ступає з ключем від ратуші,
наче від райської брами.
Поштар з листом
прибуває лиш зрідка
і так урочисто, як архиєпископ на прощу.
І падре, опасистий від численних постів,
задиханою стоногою
дріботить через площу…
Ти будеш ловеласом
і перекотиполем,
дам місцевих сердечним болем –
мандрівним продавцем парфумів і мила.
А, може, ілюзій і свіжого повітря…
Картярем, брехуном, забіякою,
підступним рудим
собакою…
Чепуруном
з головою у хмарах і брильянтині,
азартним гравцем на півнячих боях
і мандоліні.
Я снитимусь тобі
не те, щоб повією, а просто
твоїм великим бажанням –
в півтора центнера тілистою мрією…
З потужними бедрами
над підв’язок червоним перцем,
розумом невибагливим
і марципановим серцем.
Веселою товстухою,
що пахне жасмином і матіолою,
і по вечорах співає, хоч кепсько,
зате з надривом,
у засидженій мухами кнайпі
з дзеркалами і допотопною піанолою
про солодкі тортури amour…
Ундіна з розкішними кшталтами
у штучних перлах і контрабандних панчішках,
котра вдень рушає з тобою
у подорож по ріці,
званій Пристрасть,
на широчезнім паромі ліжка…
О, її крику
пароплавний гудок
в обіймах ніжного ката!..
І тлуста канарка у клітці сюрчить,
наче поліційний свисток,
про те, як твоя коханка
зраджує тебе ночами то з бакалійником,
то з пожежником…
І лиш зрідка – з кульгавим мулатом.
У благодатний час між обіднею і вечірнею,
давши врешті спокій святим угодникам,
сусідка, підсліпувата і глуха Пілар,
затиснувши вервицю
у сухих лапках старої миші,
підглядатиме за нами у шпарку,
щоб згодом голосно висповідатись
з наших тілесних гріхів
серед лункої церковної тиші.
Нехай тобі присниться сон…