мрійливий П’єро так завзято шукає загублені поетичні рими
на перехресті її ніг, де квітнуть дикі троянди
в німому очікуванні на його поцілунок,
такий прохолодний і свіжий…
Пікова Дама губить солодкі зітхання
Если губы твои я знаю только по голосу,
груди – только по зелёному и оранжевому цвету блузок,
то чем же мне хвастаться…
…чи то стати човном, чи то йти до човна,
ним – у море відкрите, у хитавицю, у тряску,
де вітер солоний жіночність розчахне. Хоч впирайся, проси,
на стегно поцілунками-бризками хлюпнувши рясно,
по сухому, болюче ввійде у мої паруси…