«Carnevale di Venezia»
Сорок Арлекінів ходять вулицями,
збуджують місто полум’яними вогнями –
дзвіночки на ковпаках, хіть у очах –
запалюють ніч, розсипають конфетті під акорди баркароли,
сорок Арлекінів у вузьких червоних панталонах,
збирають рум’янки юних дів,
що ховають свої цнотливі бажання під золотими масками
оголеної Венеції.
Пірнають весла у незвідані глибини,
граційно і безшумно крає гладінь води гондола,
крадучись у темряві подихів та зітхань насолоди.
Пухкі атласні подушки з золотими китичками,
оксамитові, м’які сіднички зі спокусливими ямочками,
з-за мереживного виднокола декольте поволі сходять два світила,
аби обпекти долоні гондольєра жаром жіночої плоті,
просто під небом
оголеної Венеції,
що так пристрасно вибухає чуттєвими феєрверками.
Томливо танцюють тіні з химерами –
звабливий молодий Фавн відпускає свої руки
у натхнену подорож дівочим тілом,
і тремтить спокуслива Німфа, підводячи очі до небесних зірок,
тоді як його гарячі долоні
невпинно ковзають невагомими шовковими тканинами
у пошуках пристрасті,
просто на вулиці
оголеної Венеції,
що так напружено пульсує чужими бажаннями.
Ніжні пальчики Коломбіни перебирають тугі пасочки,
розплутують лабіринти вузлів тісного корсету,
оголюють сокровенні фантазії,
аж дихання збилось,
мрійливий П’єро так завзято шукає загублені поетичні рими
на перехресті її ніг, де квітнуть дикі троянди
в німому очікуванні на його поцілунок,
такий прохолодний і свіжий…
Пікова Дама губить солодкі зітхання,
прохолодний камінь колони так мармурово пестить їй щоки,
гаряче дихання Бубнового Короля так млосно лоскоче їй шию,
і світ ритмічно похитується довкола,
тоді як Король шалено стискає
її ніжні, налиті жагою стегна;
і вогняна, розпечена лава раптово виривається
на свободу
десь глибоко посеред її лона,
але стіни старовинних палаццо
вміють так красномовно мовчати
про чужі таємниці…
Маски блукають містом, маски вдихають ніч,
крізь марево ведуть просто углиб
спокусливої таємниці Світу,
туди, де малинові вуста спрагло вбирають
кожну краплину чужого задоволення,
туди, де ніч спалахує полум’яними вогнями Арлекінів,
де квітнуть рум’янки юних дів,
де будинки пропливають повз чорні гондоли,
а фонтани плачуть виноградним вином від щастя –
туди, де так збуджено тремтять повіки
під карнавальною маскою
оголеної Венеції…