«до питання минучості життя»
Ні,
милий,
не життя минає. Ми минаємо неминуче –
як водогін зіпсований – спершу крапає, а потім – цівочкою тече,
і спинити хочеш, і руки мочиш, і серце мучиш,
А Бог – вічний сантехнік – усміхається через твоє плече –
як (Homo)
ти метушишся, міняєш клапани, сальники, інші прокладки долі,
як (Sapiens)
розвідним ключем проводиш якісь життєво важливі штуки,
а вода тікає,
вода стікає
у Стікст поволі –
а потім –
воля –
і захлинаєшся…
і Бог піднімає тебе на руки:
вологий пісок
непрямий масаж серця
дихання «рот в рот» -
а потім усе з початку –
з пустого в порожнє
і знову квити…
кругообіг води
чи життів-смертей хоровод –
переходів
приходів
з метою:
навчитись
усіх Любити.