«Тантра»

ти знаєш, а так можна молитися,

промовляючи на кожен вигин спини: «Будда»

хоч на справді лунатиме лиш «д-да…»

креслячи стегнами руни

у повітрі

просякнутому

енергією єднання

можливо навіть не руни

а довільні фігури

можливо під кінець

обривки ліній

стрімкі, викресані пружними животами

коли ж ти зупиниш мене

щоб підживитися довершеною сталістю світу

в цій крихкій рівновазі

для цього продовженого акту обдаровування душ

я відкинусь на твої напівзігнуті ноги

і твої коліна прошепочуть моїм лопаткам

пару приємних банальностей

звичних за барною стійкою більшості місць

що стають затишними коли вечір увіходить у ніч

а тоді прийде час у повній байдужості до канонів і конфесій

тричі проспівати осанна

тільки  остання з трьох ховатиметься

за чарівливим фінальним ааа…

© Валерія Піщанська