Обмиваючи тіло -
на диво сумний ритуал -
помічаєш дводенну щетину
й столітню утому…

холодна душевна зима
загострить свої олівці
у неї в правій руці
сонця нема…

Я не умею быть модной, я не умею быть ловкой, я не умею быть самой-самой…
Только самой собой.
Как же я буду жить, такая неумеха и недотепа?

Цим літом постійно їм полуниці
– маленькі серця,
щоб підправити те,
що із власним серцем скоїлось.

(При прощанні я
помирала з ридань на його плечах;
він сказав: «Не плач.
Кохання не звітрилось – просто загоїлось.»)

Не хочеш завоювати мене ще раз?

Коли ти робив це вперше,

ми були ще такими дітьми,

з переляку німі та дурні,

ув обіймах скутих завмерши.

Галантний ненужденний чоловік
бальзаківського віку

- це особливий тип:
довкола комірця від Lagerfeld краватка з шовку і валютного кредиту;

- це булемічна молода коханка
із бруньками грудей;

- це натуральна кава зранку…

Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила —
І душу, як білий обрус,
просочило щемливе вино!

А ми відверті дуже. І чужі.
Плететься час у душному плацкарті.
Розмови різні, і гроша не варті,
як вийшла заміж і як ти служив…

я всегда хотел ходить в фетровой шляпе
но я родился в 80-х
вырос в 90-е
живу в 21-ом веке
я знать не знаю как выглядит фетровая шляпа

Концепція приборкання дощу.
Метода всотування сонячного світла.
Дозволь я трохи коси просушу
і заструю їх по плечах тендітних,
і розпущу зелені рукави,
і підперіжуся суничними вусами,
і буду пити свіже молоко,
турбуючи густі вершки губами.

Артикул свіжості криничної води.
Комюніке стерні про…

Спати голою – це немов переписувати біблію
на ту, де Єва не простягнула Адамові яблуко
це піднімати маленькі прозорі волосинки на сідничках
охайними рожевими нігтиками

голубка еротики кольору стиглої вишні

тому надлетіла
що в мене з’явився співавтор
котрому бодай строфу писати не варто
щоб увійти в мій світ…

В целой Вселенной нет чувства, которое вы и ваша возлюбленная не хранили бы где-то внутри ваших тел, чувства, которое ждёт, что к нему прикоснутся…

Ти підходиш іззаду, цілуєш мене у шийку.
Хихочу, вивертаюсь, починаєм дитячу бійку.
За подушку ховаюсь, лоскочу, вдихаю твій запах…

И если ты уходил к другой
Иль просто был неизвестно где,
Мне было довольно того, что твой
Плащ висел на гвозде.
Когда же, наш мимолетный гость,
Ты умчался, новой судьбы ища,
Мне было довольно того, что гвоздь
Остался после плаща.