Коли я стану матір’ю, а ти досить солідним,
Попри пивний живіт, попри мій целюліт,
Ми кохатимемося так само нестримно,
як в вісімнадцять літ…
Зручна жінка в мені
сама придумує виправдання твоїй холодності.
Зручна жінка сама шукає місця для близькості,
щоби там нарешті на декілька годин…
Із тих ниточок, що струмляться між нами, любий,
від пучки до пучки, від серця до серця, від грудей до грудей,
я б гобелен нетривкий і прозорий зіткала,
щоб краси оголених тіл ніщо не ховало…
Його стоптані кеди, тендітна юнацька постава,
його очі зелені в тумані нескурених трав,
на зап’ястях ієрогліфи… Але не в них навіть справа…
Здригання хом’ячка,
коли часом
необачно дмухнеш на нього,
тримаючи на руках…
З усмішкою діви Марії,
з волоссям, рожевим, як цвіт.
І ось я торкаюся шкіри, Лоретто.
Такої гарячої шкіри твоєї дитячої шиї.
І я вже не бачу причини
на те, щоби клясти цей світ…
Пригадую ти розказував історію
Про perezoso***, що повис на твоїй шиї
Немов сонне дитя
І лишався, поки ти не мусив йти із заповідника…
Я все гойдалася, як вітер дув,
Прикута до шовків житла нового.
Я все молилася, а ти не чув,
Бо вітер був південно-східний знову…
…мені було по-справжньому страшно
але я кричав вище, вище
поки вони не скінчилися
а потім мій старший брат
підкидав мене догори
довкола лежав сніг…
Гайворонек був тридцятилітнім красенем напідпитку. Луця зустрічалась із ним ще в школі. А потім минуло багато років. Гайворонек не досягнув кар’єрних висот, як того планував. Не покохав фотомодель, як було задумано. Перехворів на хламідії, гонорею, трипер, молочницю і сифіліс. Вилікувався від тютюнової залежності, став менеджером у якійсь філії якоїсь столичної фірми і потихеньку спивався та самовдовольнявся. Інфантильність заважала йому влаштувати своє особисте життя. Він відразу починав роздумувати – варто чи не варто, захоче дівчина з ним розмовляти чи ні. А потім пригадував, що він же ще не нагулявся, що йому ще не сорок років…
Налітає космічний вітер,
І пісок
Розмітає над світом
Дощами зірок,
А ми кажемо – зорепади…
Де будинки дрімотно стоять
у вічній своїй сієсті.
Нудьга зависла на віконниць іржавих гаках,
балконних решітках і старих гамаках.
Поштивий алькальд
після обіду у старенької мами
ступає з ключем від ратуші,
наче від райської брами.
Поштар з листом
прибуває лиш зрідка
і так урочисто, як архиєпископ на прощу.
І падре, опасистий від численних постів,
задиханою стоногою
дріботить через площу…
Ти будеш ловеласом
і перекотиполем,
дам місцевих сердечним болем…
…я божа, я вільна, свавільна!
Я річка.
Я легко стікаю тобі на вуста.
Річ-
Но
у тім, що мій хист, що мій скарб віч-
Но
тектиме луками-вустами…
ти влітаєш у осінь жовту
жовтим повітряним змієм
я вповзаю у неї входжу…
не хочу співати твої марші на одну ноту
годувати своїм тілом твою псятину-воячню
бути фрау тод щодня й дайне фройляйн в суботу…
На площах Тбілісі
відбудеться акт непокори,
А в Ґорі накрапує кров
з буйних ґрон винограду
І сиві зажурені вдови
німують від горя…
Перед дзеркалом, змучена, станеш,
шаль шовкову накинеш звільна…
Venadito, ти знову – прекрасна…
додивлятися сни – і завжди повертатись,
кожен крок по землі за ціну благодаті.
у квартирі щодня порохи витирати
поливати герань і у вікнах ставати….
Є гра і гравці
без дотримання правил.
Є той, хто постав,
і є той, хто поставив.
Є корабель, що від моря відчалив.
Є, зрештою, ти як самотній прочанин,
Котрий за своїми плечима втрачає
Хистку покаяльну дорогу в Почаїв…
Пам’ятаєш ту пташку?
Вона відлетіла геть.
Пам’ятаєш ту пташку?
Жила у мені…
Голубка.
неначе ти – розм’як, бо дихаєш водою,
неначе порівнявсь із дикістю морів
неначе вже прийшли, і стали за тобою,
і стали у тобі, і просять, щоб зберіг
Пірнають і виринають,
Злагоджено, як то вміють лише дельфіни,
Одночасно, у ритмі балету,
Згинаючись, розгинаючись,
Виконуючи містки і переверти…
твої пальці просуваються далі
і кожна луковичка здригається
немовби від надкрихітного вибуху
одного з тих що народжують всесвіти
було б пестити мене мужністю своїх метафор
та нахабністю алегорій
а потому брати і творити поезію
Дівчатка, що вирішують не старіти,
у двадцять сім років все ще носять шарфи
з іграшковими писками гномиків, щенят, хелоу-кіті,
чи бодай із кишеньками контрастного кольору.
Дівчатка, що вирішують не старіти,
знаходять собі хлопчиків, що ніяк не змужніють…
Сто років юності, а далі все – пустеля.
Околиці свого старого міста
Хіба не чуєш, затуливши очі?
…серед цілого
білого
світу сумна,
і тоді,
аби хвилі здолати,
вона
розмальовує крила
метеликам буднів…
…я б теж поклонялася сонцю
я б цілувала йому ніжки
я би купала його в молоці
я би пестила його круглі щічки
щічки малюка із синдромом Дауна…
Я хочу танцювати Куека
з яким-небудь смаглявим Енріко.
Я хочу пласким животом
цілувати пісок Коста-Ріки,
а солоною мокрою спиною
залишати на ній засоси…
- Це вам, солодка донно, передав
сеньйор у масці, імені не знаю…
Зухвалий вчинок, адже всім відомо,
що квітка із граната – знак жаги…
я хочу тонку інтуїцію
й тонку, як берізка, талію
тонкі кулінарні присмаки
привезені із італії…
Мені терміново потрібно до моря,
Дістатися моря, щоб просто пірнути
Й тоді вже назавжди залишитись мокрим,
Залитися, злитись з рябим, каламутним…
Ти почистиш цей стиглий фрукт, як почистила б сонце,
якби в нього колись не стало янгола-охоронця,
й смакуватимеш кожен кусник, розділяючи в роті волокна…
ттвої груди як острови вулканічного походження
вони здіймаються на зустріч моїм губам
в центрі кожної з них – лагуна
і невеличкий атол
лагуна із шоколадною водою,
і темно-рожевий атол…
Любіть українок, як сонце любіть,
Як землю батьківську – без тями.
Не бійтеся щирість свою проявить
Словами, губами, руками…
За карії очі, за вигин спини,
За коси русяві – як жито.
За викот глибокий, і те, що за ним…
Аргентинське танго на рівні мімічних м’язів.
Ніжну малину дівочих вуст опівнічних
не лише він, а й сотні очей тоді обірвали…
Хай існує у світі той, хто мене дійсно любить,
і коли варикозні вени, і коли обвисають груди…
Я стояла порожня, відкривши свою парасолю.
Бився дощ під мостом, розтинаючи тіло води.
Дві рибини у оці шалено метались від болю.
Після них залишалися довгі червоні сліди.
…ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю
в провінційній постелі що потом кишить і слізьми
і твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю
нічиїм поцілунком не будемо втішені ми
З роками стаємо все меншими,
як дитячі маєчки.
І якогось непримітного
серпневого вечора
ми відлітаємо
пухом кульбаби…
Обмиваючи тіло -
на диво сумний ритуал -
помічаєш дводенну щетину
й столітню утому…
холодна душевна зима
загострить свої олівці
у неї в правій руці
сонця нема…
Цим літом постійно їм полуниці
– маленькі серця,
щоб підправити те,
що із власним серцем скоїлось.
(При прощанні я
помирала з ридань на його плечах;
він сказав: «Не плач.
Кохання не звітрилось – просто загоїлось.»)
Не хочеш завоювати мене ще раз?
Коли ти робив це вперше,
ми були ще такими дітьми,
з переляку німі та дурні,
ув обіймах скутих завмерши.
Галантний ненужденний чоловік
бальзаківського віку
- це особливий тип:
довкола комірця від Lagerfeld краватка з шовку і валютного кредиту;
- це булемічна молода коханка
із бруньками грудей;
- це натуральна кава зранку…
Я Вас у собі, мов коштовну карафку, розбила —
І душу, як білий обрус,
просочило щемливе вино!
А ми відверті дуже. І чужі.
Плететься час у душному плацкарті.
Розмови різні, і гроша не варті,
як вийшла заміж і як ти служив…
Концепція приборкання дощу.
Метода всотування сонячного світла.
Дозволь я трохи коси просушу
і заструю їх по плечах тендітних,
і розпущу зелені рукави,
і підперіжуся суничними вусами,
і буду пити свіже молоко,
турбуючи густі вершки губами.
Артикул свіжості криничної води.
Комюніке стерні про…
Спати голою – це немов переписувати біблію
на ту, де Єва не простягнула Адамові яблуко
це піднімати маленькі прозорі волосинки на сідничках
охайними рожевими нігтиками