Чи я тобі снюся? Невдахо,
бідося, з розуму лихо.
Чи приходить твоя дівчинка у твої сни?
любов зігріває нас західним сонцем
ти шипочеш аріадно я твій мінотавр
вечір видається солодким мов джем
розсунь ноги люба ти голосувала
Ти пестував жінку – під тобою ж лежала стара.
Вдихав коси жіночі – під тобою ж губилась зернина,
гладенька…
сьогодні Оріяні було нудно
нуууууудиииииииноо
вона вдивлялася в порожнечу
в пошуках переливчастих бульбашок
Ти чорне одягла та бережеш -
як берегла в червоному та білому -
свою сім’ю від мислимих нашесть.
Та ось вже дід наш
відлета пір’їною…
Оце літо – і є наступним.
Від краси усе йде шкереберть.
Хвилерізом прониже присутність
одне із твоїх сердець.
Кровʼю землі стікає каховська ГЕС.
По груди в воді – на ціпку привʼязаний пес.
Вода прибуває… Тож крізь віконця горищ
люди моляться дронам…
Портал із каштанів-
і ти увійшов в перемогу!
Портал із каштанів -
і небо отримало змогу
відкритись…
Жила-була на небі зіронька. І звали її Орнірайна.
Вона спала у зірковому мряковинні, а прокинувшись й умившись, ніколи не потребувала рушничка – просто підставляла своє личко Сонцю! Сонечко ласкаво називало її Орні.
Світанок
висить на вудочці
мокрим рядном
живі риб’ячі
тец тец тец
у них –
буча совісті
Кремлівська істота розмахує бубном.
Бурятські шамани застрибують в дупла.
Ічкерських вождів проклинає Аллах…
Сре-е-еди волчат
трое белых спать не хотят,
ведь в тишине ночной,
ведь под яркой луной…
Ти зробила красу фоном для кітчу,
і … не лишилось краси.
Об романи, які перейшли у звичку,
розкроївся навпіл язик.
Бо я і гусак
втомились вже так
від біологічних атак…
Воронєж, Москва – самотужки…
Тож пришліть нам також подушки.
І не те що він удавав
біль, незагойність, розпуку…
Просто в багаж іх склав
і як данність прийняв розлуку.
1
Російський солдат, вийди!
Зачини за собою твєрь,
магадан і дирку у грудях,
Бо ж у вас немає “патєрь”.
Закрийте свою вже сушу,
Ґвалтуйте своїх дружин,
Продайте за сушку – душу!
Бо й диявой її не схотів.
А поки ще тут, нахлобучуй,
Проміняй…
Не думай про Бучу, про трупи жінок по узбіччях,
про зв’язані руки, відірвані – і поготів.
Не думай про Бучу. Про Бучу. Цвинтар із міста.
Білий ведмедик, біженець з білих снігів.
Это было в Буче. Отступая
Учинили славный мы разбой.
Девочку бучанскую заметил
Наш солдат на пыльной мостовой.
Давидів, кажуть, є акорд,
яким потішився Господь.
Чи ти до музики байдужа, чуєш?
Тон чи півтон, таємна гамма…
То цар із лютнею у храмі
Бентежно компонує Алілуя
Алілуя, Алілуя, Алілуя, Алілуя
Ти вірила, та шукала знак.
І ось залитий сяйвом дах
І діва,…
Дочка, онук, чи син, чи брат.
“Я, доцю, йду в воєнкомат”.
“Я, мамо, йду в воєнкомат”.
Не сложит по частям он русский мир.
Как и не сложат русского солдата…
Рожденного в рубашке… Облачив
в холодный цинк у стен военкомата
Соняшникова система.
Лушпиння вздовж Чумацького шляху.
А смерть сидить лелекою на стрісі -
безкрилим, у промерзлому гнізді.
Смерть журиться…
Я в купальськім віночку зайняла свіч.
Я на тебе гадала в Купальську ніч.
Надійду, розпустивши косу, куди ти не поклич!
…Їх безпричинної злості,
Їх нескінченних невдоволень,
Їх безутішних сліз.
Ранишся об пороги
Їх нездатності чинити інакше.
Розтала в казці лагідна онука,
а на яву ж то тали баба й дід…
Звисали лиш тонкі бурульки-руки
там, де плечей був лід.
Лічі твоіх сосків
Орхідея твоєі промежини
Повітряни коренці обплітають моє обличчя
Пух тополиний на вулицях червня
посилив 3d ефект.
До захвату і до благоговіння.
До параду планет!
Море в твоих ладошка,
босые мочит ножки
океан, океан.
Рыбы в нем хороводы…
Но-, норовистый жеребенок,
как, как так вышло,
что ты мой ребенок?
Вот что снится Орияне:
зайка скачет по поляне.
Рожеві дельфіни твоіх шрамів
Торкаються плеса шкіри
в світлі захІдного сонця.
Коли ти народилася, йшов дощ.
Маленька Ніжка, височенний хвощ,
і довгі шиї, що схилися до тебе…
Ми – усі хлопчики
перед дзеркалом першого поцілунку.
Усі дівчатка,
що торкаються локонів одна одної.
Усі подружжя…
С некоторых пор – вот удивительно –
я одногодка своих родителей.
Им по тридцатке, и мне тридцать.
Недокуковав умолкла птица.
Я – временно невосполнимо мал.
На самом деле я – девятый вал.
На самом деле, я – творец миров.
Вначале было слово. Слово – зов,
призыв мирам…
Wir sind
Löwenzahnnomaden,
Wir sind
Brombeer-Wikinger –
Friedlich wie eine Pusteblume!
Мы в ответе за тех, кого приручили.
Мы от прежней судьбы их отделили.
От отца, от искусства, от бывшего мужа.
Дирижерская палочка впредь неуклюжа.
Это был и роман не роман,
ночь не ночь… Только теплая рыба
нежно коснулась меня…
Мать гладит саван. Вроде бы закончить
на этом, но ее каблук…Так легок
с тяжестью утраты по сравненью.
Как ивы сплелись листвой,
вроде той за твоим окном
в азиатском далеком городе,
так и мы сплетены с тобой.
У мене до тебе – вірші.
У мене до тебе – радість…
Я – трипільська фігурка із колосочком у лоні.
Приголомшена плином природи.
Пелюстки перших вишень кружляють поміж світами.
З тонких планів пірнають в матерію,
пестять бджіл, розтають…
Пелюшок
Норовлива полонянка
Усіх султанів
Обведено коло пальця…
Коли вона плаче,
важливо пам’ятати,
що весь розмаїтий світ
продовжує існувати…